Консультації для батьків.

Підготувала: практичний психолог: Тютюнник Г.А.

Синдром Дауна

Визначення

Синдром Дауна – один з найпоширеніших хромосомних розладів, що легко розпізнається і який характеризується порушеннями розумового розвитку. Синдром спричинюється хромосомними розладами: внаслідок порушення в розвитку клітини, в ній нараховується 47 (замість 46 хромосом – як це буває при нормальному розвитку). Ця додаткова хромосома змінює перебіг розвитку організму і, зокрема, мозку. У більшості випадків Синдром Дауна діагностують під час хромосомного аналізу, одразу після народження.

Випадки

За статистичними даними із синдромом Дауна щорічно народжується 1 дитина на кожні 800–1000 новонароджених. У батьків будь-якого віку може народитися дитина із синдромом Дауна.

Ця хвороба рівномірно розподілена по всьому світу і не залежить від географічного розташування , статевої приналежності , кліматичних умов або інших зовнішніх факторів.
На сьогоднішній день науці відомі наступні фактори, що сприяють (Не обумовлюють !) народженню дитини з синдромом Дауна :

• вік жінки старше 35 років. У статевих клітинах жінки виникають генетичні дефекти , яких з роками стає більше. Тому лікарі настійно рекомендують таким жінкам проходити ретельну пренатальну діагностику

• близькоспоріднені шлюби.

За офіційною статистикою в Україні проживає близько 15 тис. людей з синдромом Дауна (СД), з них майже 8 тис. - діти.

Симптоми

Існує понад 50 клінічних ознак синдрому Дауна, проте дуже рідко можна зустріти в однієї особи всі або більшість з них . Найхарактерніші риси такі:

• ослаблений м’язовий тонус;
• очі скошені та мають з внутрішньої сторони склади шкірі (епікантальні складки);
• пласке перенісся
• пласке обличчя;
• короткі, широкі кисті руки з однією складкою через долоню на одній або обох руках;
• широкі ступні ніг та короткі пальці;
• маленькі, низько посаджені вуха;
• коротка шия зі складками;
• невелика голова;
• великий язик і маленький рот, який майже постійно привідкритий.

Діти із синдром Дауна, зазвичай, менші за розмірами тіла за своїх здорових однолітків, їхній фізичний та розумовий розвиток відбувається повільніше.

Зазвичай, дитина, яка страждає на синдром Дауна, окрім очевидних фізичних особливостей часто має специфічні проблеми із здоров’ям. Низька опірність інфекціям робить таких дітей більш схильним до респіраторних захворювань. У таких дітей часто спостерігаються порушення зору, такі як косоокість, далеко- або короткозорість, зниження слуху та розлади мовлення.

Близько третини дітей із синдромом Дауна мають пороки серця, більшість яких зараз успішно лікується. Деякі діти народжуються з порушеннями шлунково-кишкового тракту, які можуть лікуватися шляхом хірургічного втручання.

У деяких з людей із синдромом Дауна може спостерігатися так званий стан атлантоаксіальної нестабільності – розбалансованість двох верхніх вертебральних нервів шиї. Такий стан виявляється, коли люди роблять вправи, під час яких треба витягувати або повертати шию. Батьків слід попередити про необхідність медичного огляду дитини, аби з’ясувати чи потрібні обмеження (заборона) фізичних вправ, які можуть зашкодити дитині. Незважаючи на те, що така розбалансованість потенційно небезпечна, відповідна діагностика може запобігти ушкодженням.

Діти із синдромом Дауна схильні до повноти. Окрім негативних соціальних наслідків, зайва вага може зумовити проблеми із здоров’ям та скорочувати тривалість життя. Саме тому таким дітям варто дотримуватися спеціальної дієти та виконувати фізичні вправи.

10 міфів про Синдром Дауна

Міф №1: Ці діти невиліковно хворі, тому що у них хвороба Дауна

Насправді, ці діти взагалі не хворі. Тобто так, звичайно, у деяких з них іноді бувають якісь захворювання (порок серця, наприклад), але говорити про «невиліковну хворобу Дауна» абсолютно некоректно. Перш за все тому, що це не хвороба, а синдром, тобто набір ознак. Причому ознак (не фенотипічні прояви), які потребують грамотної педагогічної корекції і цілком їй піддаються. А успішність цієї корекції безпосередньо залежить від того, наскільки рано і всебічно її розпочали.

Міф №2: Синдром Дауна – результат асоціальної поведінки батьків.

Це не так: за статистикою одна дитина з 700 немовлят з'являється на світ із синдромом Дауна. Це співвідношення однакове в різних країнах, кліматичних зонах, соціальних прошарках. Воно не залежить від способу життя батьків, їхнього здоров'я, шкідливих звичок, харчування, статку, освіти, кольору шкіри або національності. Хлопчики і дівчатка народжуються з однаковою частотою. Батьки при цьому мають нормальний набір хромосом.

Всі медики дотримуються єдиної позиції: синдром Дауна не захворювання, а генетичний стан. Лікувати його не потрібно, приймати якісь серйозні психотропні препарати теж. Під час зачаття в клітинах плода утворилася додаткова, 47-а хромосома. Саме нею і зумовлена поява у малюка низки фізіологічних особливостей.

Багато батьків помилково думають, ніби вони в чомусь винні, щось зробили не так, наприклад, вели нездоровий спосіб життя, занадто пізно вирішили народити дитину ... Насправді ж причину появи 47-ої хромосоми медики поки не встановили. Однак достеменно відомо: генетичний збій з'являється незалежно від способу життя, звичок, харчування, релігійних переконань, національності, віку, освіти батьків.

Міф №3: «Ці діти зовні дуже схожі один на одного, вони ніколи не будуть ходити, не будуть говорити, вони нікого не впізнають, тому що всі навколишні для них на одне лице, і, взагалі, такі люди доживають максимум до 16-ти років »

Насправді, якщо це для когось і вірно, то тільки для тих дітей, яких батьки віддали під опіку держави. Саме в державних притулках ці діти, які позбавлені батьківської турботи, як правило, не вміють ходити, розмовляти. У цьому, в кращому випадку байдужому, а часто вороже налаштованому стостовно до них навколишньому світі, вони йдуть у себе настільки, що практично ніяк не реагують на те, що відбувається навколо (це така форма захисту), і дійсно зовні дуже схожі один на одного, але це схожість нерозвиненості, схожість недоглянутості і покинутості, в кінцевому підсумку - схожість нещастя.

А діти в сім'ях, дітки, яких люблять і ростять рідні, не те, що ходять, а бігають, стрибають і танцюють, точно так, як і всі інші діти. Вони схожі на своїх батьків, братів і сестер і нерідко настільки, що фенотипічні ознаки стираються, або йдуть на другий план. Так, у них бувають проблеми з мовою, але й ці проблеми переборні. Що ж стосується того, кого і коли такі діти починають впізнавати, то будь-яка мама, яка була в контакті зі своїм малюком з перших днів після його народження, скаже вам, що її дитина впізнавала її з перших днів, з найперших днів відрізняв її від оточуючих, посміхався їй і якось по-своєму з нею спілкувався. Що ж до тривалості життя, твердження про те, що люди з синдромом Дауна довго не живуть, вірно лише стосовно відмовників, у притулках вони дійсно живуть недовго.

Міф №4: Люди з синдромом Дауна становлять небезпеку для суспільства …

Це не так: Люди з синдромом Дауна здатні показати приклад щирої любові. Зазвичай такі люди ласкаві і доброзичливі. Їх ще називають «Сонячними». Але у кожного свій характер і настрій, як у звичайних людей він буває мінливим. Невідомо жодного злочину, який би був скоєний людьми з синдромом Дауна.

На жаль, серед багатьох співвітчизників існує думка, що люди з синдромом Дауна не здатні і не повинні бути повноцінними членами суспільства, що вони або дуже агресивні, або навпаки - завжди всім задоволені.

Міф №5: «Ці діти не принесуть ніякої користі для суспільства, про що свідчить і сама назва хвороби - від англійського "down" - "вниз".

Насправді назву «синдром Дауна» - похідне від імені англійського лікаря Л. Дауна (L. Down), який описав її в 1886 році. Що ж стосується марності цих дітей для суспільства, то це правильно щодо них настільки ж, наскільки і щодо будь-яких інших дітей, дорослих і людей похилого віку.

Міф № 6: «Якщо батьки не відмовляються від дитини з синдромом Дауна, то їх сім'я стає сім'єю-вигнанцем, від неї відвертаються всі знайомі, переривають контакти друзі, старші діти соромляться «не таких» братів і сестер, соромляться запрошувати до себе додому своїх друзів і, врешті-решт, їх втрачають »

Можливо, буває і так. Але є маса сімей, про які можна сказати, що ніколи б вони не набули такої кількості нових друзів і знайомих (не втративши при цьому старих), якщо б у їхніх сім'ях не було такої ось «особливої» дитини.

Міф №7: Такі діти в соціальній ізоляції? На жаль, правда.

На відміну від Європи і США, в нашій країні все ще маса міфів щодо дітей з особливими потребами. Проте кожен з нас може внести свій вклад у формування європейського менталітету. Елементарно: потрібно пробивати стіну ізоляції, якою оточені такі дітки і їхні мами.

"Найбільше в дитинстві я не любив гуляти безлюдниим вулицями", - пише на одному із  інтернет-форумів чоловік з синдромом Дауна.

Кожен з нас може робити цей мінімум:

• Не відводьте погляд, а посміхніться особливій дитині та її мамі. Повірте, ваша усмішка дорогого варта.

• Допоможіть мамі з дитиною в інвалідному візку піднятися сходами, подолати бордюр.

• Візьміть участь у маркетинговій або благодійної акції для особливих дітей, навіть якщо ви впевнені в тому, що ваші 5-10-200 гривень нічого не змінять.

• Заступіться за особливу дитини та її маму, якщо зіткнулися з хамством і невіглаством щодо них. Виховані люди, безумовно, не залучаються до сторонніх конфліктів, та ще й в громадських місцях. Але мамі з малюком дуже важливо знати, що більшість з нас - толерантні.

Міф №8: Людей із синдромом Дауна в Україні набагато менше, ніж у Європі

В Європі люди з синдромом Дауна живуть у сім'ях, включені в програму державної допомоги та суспільство ставиться до них як до рівноправних членів. У Росії — 85% сімей відмовляються від дитини з синдромом Дауна вже в пологовому будинку. І маленька людина потрапляє в спеціалізований заклад, з якого вона вже ніколи не вийде. Таким чином, створюється помилкове враження, що в Україні людей з СД значно менше.

Міф № 9: «Існують спеціалізовані держустанови інтернатного типу, де дітям з синдромом Дауна дуже добре. Вони живуть там серед таких же дітей-інвалідів, їм створено чудові умови, про них піклуються, вони ні в чому не відчувають нестачі. Їм там краще, ніж у сім'ях, тому що їх ніщо не нервує там, вони живуть своїм життям. Та й батькам так краще, бо вони, врешті-решт, переживають це і повертаються до нормального життя »

Це не так: існує спеціальний термін, що описує те, що відбувається з дитиною в спеціальних установах — синдром госпіталізму. Це порушення дитячого психічного і особистісного розвитку, викликане відділенням немовля від матері та перебуванням в спеціальній установі. Госпитализм накладає негативний відбиток на всі сфери особистості дитини, гальмуючи інтелектуальний, емоційний і фізичний розвиток. І це ніяк не пов'язано з наявністю або відсутністю синдрому Дауна.

З будь якою дитиною, відірваною від батьків, стається більша трагедія, ніж відставання в розвитку і позбавлення людських радощів: вона не знає, що таке ЛЮБОВ!

Міф №10: Для дитини з синдром Дауна навчання неможливе? Брехня!

Насправді ці діти здатні багато чого засвоїти. Так, їм потрібно трохи більше часу, ніж іншим, щоб розібратися в чомусь. Так, необхідно багато займатися за спеціальними програмами. Але саме діти з синдромом Дауна більш відповідальні і педантичні, ніж звичайні діти (генетика!) і це полегшує навчання. У деяких навіть феноменальна пам'ять, є здатність до творчості.

Психологи відзначають, що краще розвиватися малюкові з синдромом Дауна допомагає інклюзивна освіта - навчання разом зі звичайними дітьми. Закордонний досвід однозначно переконує: такі діти можуть і навчаються в звичайних школах. Згодом багато хто з дітей з синдромом Дауна працюють, створюють сім'ї, допомагають іншим.

Навчання у дошкільному закладі

Міра прояву затримки розумового і мовного розвитку залежить як від вроджених факторів, так і від занять з дитиною.Діти з синдромом Дауна навчаються. Заняття з ними проводяться за спеціальними методиками, що враховують особливості їх розвитку і сприйняття, і зазвичай призводять до непоганих результатів.

У дітей з синдромом бувають проблеми з серцем і зором, вони рухаються по-особливому, у них специфічні здібності до навчання. Але всі ці труднощі переборні і піддаються корекції. На відміну від інших, діти з СД не мають інстинкту до самонавчання. Але у них надзвичайно розвинена здатність до наслідування, тому створення необхідного розвиваючого середовища стає одним з вирішальних моментів у підготовці «особливої» дитини до подальшого життя. Адже сформовані в дитинстві звички буде вкрай складно змінити пізніше.

Важливу роль у житті дітей з синдромом Дауна в період формування особистості грає позитивний досвід перебування в дитячому садку. Його вплив можна порівняти з впливом програм ранньої педагогічної допомоги на розвиток цих дітей. Велике значення для батьків, у яких дитина з синдромом Дауна, має дитячий садок, який, з одного боку, є ніби продовженням сім'ї, а з іншого боку, реально втілює те, що розуміється під підтримкою суспільства, даючи додатковий стимул і дитині, і родині.

У дитячому садку дитина з синдромом Дауна набуває різноманітних знаннь, вмінь, навичок. Діти з синдромом Дауна в різних областях розвитку можуть перебувати на різних рівнях. Проте, кожному з них корисно на досвіді дізнатися, як треба спілкуватися з оточуючими, певна дисципліна, кожному важливо як слід відпрацювати навички самообслуговування, загальної та тонкої моторики, координацію рухів, важливо навчитися жити з людьми різних типів і різної поведінки. Одне з найбільш цінних умінь, яких дитина набуває в дитячому садку - це вміння грати. Гра є природним засобом розвитку і засвоєння знань. Тут діти з синдромом Дауна на перших порах потребують допомоги. Вони повинні імітувати дії і вчинки, вчитися робити щось прямо в процесі гри, і не тільки керувати подіями, що відбуваються, але і викликати їх. Вони повинні робити вибір і ділитися з іншими учасниками гри. На їх поведінку накладаються обмеження, і вони повинні вчитися діяти спільно з іншими. Всі ці навички допомагають сформувати правильну модель поведінки і вирішувати завдання, які стоять перед педагогами та батьками.

У дитячому садку організовують індивідуальну роботу з дітьми, індивідуальні заняття з логопедом. Під час занять робиться акцент на розвиток сприйняття мови і мовної активності.

Дитячий садок - це ідеальна можливість для дитини бути залученою в основний потік однолітків, це можливість виховуватися в мовному середовищі з дітьми, більш розвиненими в мовному відношенні. Крім того, дітей необхідно в максимально адаптувати до умов життя нормальних людей, отож, інтеграція в суспільство, перебування в якому буде для дитини з синдромом Дауна придбанням найкращого досвіду.

Засоби формування соціальної адаптації у дітей з синдромом Дауна

Формування соціальної адаптації у дітей з синдромом Дауна відбувається як на спеціальних заняттях, так і під час гри і спеціально організованої вільної діяльності, при виконанні режимних моментів.

Гра. Все це можливо при відмові від сформованого в даний час стереотипного уявлення про гру як регламентований процес «колективного опрацювання знань» та зміні позиції вихователя при керівництві грою. Вихователь, включаючись у вільну дитячу діяльність і приймаючи позицію граючого партнера, створює зону найближчого розвитку самостійної гри дітей.

Кожна гра, розвиваючи особистість дитини, сприяє її адаптації у суспільство. Саме ігри з добре знайомими в побуті предметами, дають можливість розширити сферу соціальної орієнтації дитини. Можна обійтися без дорогих посібників, адже об'єктами ігор можуть бути звичайні ґудзики, кришки, скріпки, ложки, інше домашнє начиння, прості предмети, які можна знайти в будинку і на вулиці. Пропоновані ігри, можна розділити на такі види:

- Ігри, спрямовані на корекцію і розвиток сенсорної сфери (відчуття і сприйняття).

- Ігри, на корекцію і розвиток психомоторної сфери (міміка, моторика рук, загальна координація рухів).

- Ігри, на розвиток довільної уваги і пам'яті.

- Ігри, на розвиток комунікативних навичок (навички спілкування).

- Ігри, на розвиток навичок самообслуговування.

Дотримуючись цього напрямку, навчання буде найбільш ефективним, так як проходитиме в природньому для дитини середовищі.

Заняття. Значне місце в житті дитячого закладу належить заняттям. Вони націлені на передачу педагогом дитині знань, умінь і навичок. Це веде до збагачення фізичної та духовної культури дитини, сприяє формуванню у неї самостійності, здатності до спільної координованої діяльності, допитливості.

Організація режимних моментів. У режимних моментах активізується робота щодо прищеплювання навичок своєчасного і повного задоволення органічних потреб дітей, виховання позитивного ставлення до будь-якого з процесів; систематично і планомірно прищеплюються культурно- гігієнічні навички, розвивається самостійність, і так само традиційної культури поведінки.

Таким чином, при виборі засобів формування соціальної адаптації дошкільнят з синдромом Дауна необхідно враховувати: інтелектуальні та фізичні можливості дитини, поставлені цілі і завдання та їх доцільність. Так само необхідно брати до уваги те, що дітей із синдромом Дауна необхідно спеціально навчати грі, так як у зв'язку з дефектом гра у цих дітей сама не формується.

Формуючи у навички та вміння, необхідно домагатися позитивного ставлення до їх освоєння. Для цього використовуються різні засоби: м'яке, доброзичливе, підбадьорливе спілкування в процесі запропонованої діяльності, заохочення найменших успіхів, ігрові моменти, зацікавленість дитини у використанні результатів діяльності (наприклад, бажання з'їсти цукерку при навчанні розгортанню обгорток) і т.д.

Психологічні особливості дитини з синдромом Дауна

Інтелектуальні можливості дитини з синдромом Дауна, як і її можливості в інших областях розвитку, в минулому недооцінювалися. Останні наукові роботи спростовують зроблені раніше висновки, в тому числі, твердження, що діти з синдромом Дауна зазвичай мають сильно виражене або глибоке відставання в розумовому розвитку. Відповідно до даних сучасних досліджень, ступінь відставання більшості дітей з синдромом Дауна знаходиться в межах від легкого до середнього . Інтелектуальну діяльність деяких дітей можна назвати прикордонною або тією, що знаходиться в межах між низькою і середньою, і тільки зовсім небагато дітей мають сильно виражену затримку інтелектуального розвитку. З цього випливає, що у дітей з синдромом Дауна розумові можливості можуть коливатися в широкому діапазоні.

Ще одне невірне уявлення пов'язане з процесами, що відбуваються в зрілому віці. Вважалося, що з віком розумові здібності людей з синдромом Дауна поступово знижуються. Однак, спостереження вчених протягом декількох років за групою людей з синдромом Дауна, які не виявили наявності цього явища. На підставі останньої інформації можна зробити висновок, що зараз на майбутнє дітей з синдромом Дауна можна, безумовно, поглянути більш оптимістично, ніж будь-коли раніше.

Фактори, що ускладнюють навчання

- Відставання в моторному розвитку - у розвитку тонкої і загальної моторики;

- Можливі проблеми зі слухом і зором;

- Проблеми з розвитком мови;

- Слабка короткочасна слухова пам'ять;

- Більш короткий період концентрації;

- Труднощі в оволодінні і запам'ятовуванні нових понять і навичок;

- Труднощі в умінні узагальнювати, міркувати і доводити;

- Труднощі зі встановленням послідовності (дій, явищ, предметів тощо).

Проблеми із зором. Хоча діти з синдромом Дауна зазвичай мають хороші здібності до наочного навчання можуть використовувати їх для проходження навчальної програми, багато хто має ту чи іншу недостатність зору 60-70%. Діти у віці до 7 років повинні носити окуляри.

Проблеми зі слухом. Багато дітей з синдромом Дауна відчувають недостатність розвитку слуху, особливо в перші роки життя. До 20% дітей можуть мати сенсоневральну втрату слуху, викликану дефектами розвитку вуха і слухового нерва.

Рівень слухового сприйняття може змінюватися протягом дня.

Проблеми з розвитком мови.

Діти з синдромом Дауна мають недоліки розвитку мовлення (як у вимові звуків так і в правильності граматичних конструкцій).

Відставання в розвитку мови викликане комбінацією факторів, з яких частина обумовлена проблемами в сприйнятті мови і в розвитку пізнавальних навичок. Будь-яке відставання у сприйнятті і використанні мови може призвести до затримки інтелектуального розвитку.

Спільні риси відставання в розвитку мови

* менший словниковий запас, що приводить до більш звуженого кола знаннь;

* прогалини в освоєнні граматичних конструкцій;

* здатність швидше освоювати нові слова, ніж граматичні правила;

* більші, ніж звичайно, проблеми у вивченні і використанні загальноприйнятої мови;

* труднощі в розумінні завдань.

Крім того, поєднання меншої ротової порожнини і більш слабкої мускулатури рота, фізично ускладнюють вимову слів; і чим довше речення, тим більше виникає проблем з артикуляцією.

Для таких дітей проблеми в розвитку мови часто означають, що вони фактично отримують менше можливостей для спілкування. Дорослі мають тенденцію ставити їм питання, які не потребують відповідей, а також закінчувати за них речення, не допомагаючи їм сказати це самим або не даючи їм для цього достатньо часу. Це призводить до того, що дитина отримує:

- менше мовного досвіду, який дозволив би їй вивчати нові слова, структуру речення;

- менше практики, яка робила б її мову більш зрозумілою.

Мислення.

Глибоке недорозвинення мови цих дітей (виражені пошкодження артикуляційного апарату, заікання) часто маскує справжній стан їхнього мислення, створює враження більш низьких пізнавальних здібностей. Однак при виконанні невербальних завдань (класифікація предметів, рахункові операції і ін.) деякі діти з синдромом Дауна можуть показувати ті ж результати, що й інші вихованці. У формуванні здатності до міркування і вибудовування доказів діти з синдромом Дауна відчувають значні труднощі. Діти важче переносять навички і знання з однієї ситуації в іншу. Абстрактні поняття, в навчальних дисциплінах недоступні для розуміння. Також може бути ускладнене вміння вирішувати виниклі практичні проблеми. Обмеженість уявлень, недостатність умовиводів, що лежать в основі розумової діяльності роблять для багатьох дітей з синдромом Дауна неможливим вивчення окремих шкільних предметів.

Пам'ять.

Характеризується гіпомнезією (зменшений обсяг пам'яті), потрібно більше часу для вивчення та освоєння нових навичок, і для заучування і запам'ятовування нового матеріалу.

Недостатність слухової короткочасної пам'яті і обробки інформації, отриманої на слух.

Увага.

Нестійкість активної уваги, підвищена стомлюваність і виснаженість. Короткий період концентрації уваги, діти легко відволікаються, виснажуються.

Уява.

Образ не виникає в уяві, а сприймається лише візуально. Здатні співвідносити частини малюнка та, проте, з'єднувати їх у ціле зображення не можуть.

Поведінка.

Характеризується, в основному послухом, легкою піддатливістю, добродушністю, іноді ласкавістю, готовністю робити те, що їх попросять. Діти легко вступають в контакт. Можуть зустрічатися і різноманітні поведінкові розлади, як і в інших дітей.

Емоції.

У дітей з синдромом Дауна відзначаються збереження елементарних емоцій. Більшість з них ласкаві, прихильні. Деякі висловлюють позитивні емоції до всіх дорослих, вступають з ними в контакт, деякі - переважно до тих, з якими вони постійно спілкуються. У дітей позитивні емоції спостерігаються частіше, ніж негативні. При невдачі вони зазвичай не засмучуються. Не завжди можуть правильно оцінити результати своєї діяльності, і емоція задоволення зазвичай супроводжує закінчення завдання, яке при цьому може бути виконано неправильно. Доступні страх, радість, смуток. Зазвичай емоційні реакції по глибині не відповідають причині, що викликала їх. Найчастіше вони виражені недостатньо яскраво, хоча зустрічаються і занадто сильні переживання з незначного приводу.

Особистість.

В особистісному плані цим дітям більшою мірою властива навіюваність, копіювання дій і вчинків інших людей. У деяких з цих дітей спостерігаються епілептоїдні риси характеру: егоцентризм, надмірна акуратність. Однак більшості дітей притаманні позитивні особистісні якості: вони ласкаві, доброзичливі, врівноважені.

 Практичний психолог: Тютюнник Г.А.

Про насилля.

    Погодьтеся, будь-яка мати хоч раз, та говорила своїй дитині – не розмовляй з незнайомими людьми, не бери нічого у чужих людей, не йди нікуди за незнайомцями. Безперечно, про це  необхідно говорити постійно, а проте, жахливі злочини скоюються знову і знову. Чому це відбувається? Чому діти не слухаються? Та саме тому, що слухаються! Там, ми говоримо своїм дітям, що не можна довіряти стороннім. Але набагато частіше малюки чують: «Старших треба слухатися!». Від мами, від тата, від бабусь і дідусів дитина чує це майже кожного дня. А садок? А школа? «Ти ще маленький!», «Роби те, що тобі сказали!», «Не сперечайся зі старшими!». І діти слухаються. І не можуть сказати «Ні!» дорослій людині, навіть людині з психічними відхиленнями. Більше того, діти часом навіть не підозрюють, що над ними проводиться насильство. Це відбувається з багатьох причин: в культурі нашого суспільства існує незаперечний авторитет дорослої людини. Так виховували нас у дитинстві, таке виховання вбирають наші діти. У дітей формується установка: дорослий завжди правий.       Часто дорослі займаються собою і не приділяють увагу дитині, не розповідають йому нічого про світ і не пояснюють. Часто батьки кричать на дитину і б’ють її. Тобто дитину не сприймають як окрему особистість. Що вимагає до себе дбайливого відношення; якщо щось дитина робить добре, це не коментується батьками зате будь-яка помилка супроводжується критикою і глузуванням; батьки дотримуються жорстокого догматичного виховання, для дитини встановлюються жорсткі закони і правила. При цьому не пояснюється, навіщо це потрібно. Наприклад, дитині кажуть: «Не відходь нікуди з незнайомцями». При цьому не пояснюють чому. Або ж, навпаки, батьки занадто опікуються своєю дитиною, занадто активно втручаються у всі сфери її життя. Гіперопіка робить дітей нездатними приймати свої власні рішення. І вони слухаються дорослих, і не можуть сказати «Ні!».

     Що ж може вберегти вашу дитину від насилля?

     Насамперед, це безумовна любов і прийняття дитини у сім’ї. Розмовляйте зі своїми дітьми! Розказуйте про навколишній світ і взаємостосунки у ньому. Розповідайте і про позитивне і про негативне, про добро і зло. Не фіксуйте увагу дитини на кривавих сюжетах. Трагічні подробиці вріжуться їй в пам'ять, але самого головного – як діяти в даній ситуації – вона не засвоїть. Намагайтесь сформувати безпечну поведінку не порушуючи довіри до дорослого світу. Так, зараз існують люди, яких приваблює насильство над дітьми, та все ж більшість дорослих – адекватні люди, у яких можна і треба просити допомоги, коли потрапив у біду. Розмовляйте із дітьми! Задавайте питання і, головне, вислуховуйте відповіді. Уважно вислуховуйте. Дитина повинна знати, що вона не безпорадна. Батьки на її боці, вони пояснять, допоможуть, захистять. Почуття власної гідності – ось що може вберегти вашого малюка! Запам’ятайте, ваша дитина повинна твердо знати, що ніхто немає права: кричати на неї, принижувати її гідність, бити її, торкатися до неї, показувати їй картинки чи відео непристойного характеру, показувати свої статеві органи і змушувати їх торкатися і т.п. Про це мало розповісти одного разу, це треба пояснювати знову і знову. І в такій ситуації на до виховання та манер. У сім’ї вихованих батьків хам не виросте, а життя і здоров’я дитини дорожче за тонкощі етикету.

     Одного знання мало. Необхідно вміння постояти за себе. Маленькій дитині важко швидко зорієнтуватися в незнайомій ситуації і прийняти вірне рішення. Допоможіть йому, виробіть навик правильної поведінки. Дії вашого малюка повинні бути відпрацьованими, звичними і несподіваними для негідника! Наприклад, недостатньо просто говорити , що не можна приймати подарунки і частування від незнайомців. Подумайте, якщо малюк, коли незнайомець (незнайомка) запропонує цукерку (морозиво, пограти з цуценям, покататися на машині і т.ін.) просто скаже: «Мама не дозволяє», що побачать люди з боку? Мирну розмову дорослого і дитини, які потім кудись пішли. Ситуація не викличе підозри, не притягне уваги. І зовсім інша справа, коли на відповідну пропозицію від незнайомої людини дитина закричить на все горло, наприклад: «МАМА!». « пожежа ». Кажуть, у цьому випадку більше шансів дочекатися допомоги з боку . Що саме кричати, вибирайте самі. Поясніть дитині , що якщо напад все ж сталося , потрібно голосно кричати, кусатися , брикатися і навіть кататися по підлозі , але не плакати , бо саме такої реакції ґвалтівники чекають від жертви. Чим більше уваги приверне до себе дитина , тим вище шанси на порятунок. І відрепетируйте. У формі гри, звичайно, щоб не залякати дитину.

   Частіше грайтеся з дітьми в шпигунів. Такі ігри розвивають обережність, увагу , спостережливість. Не заважайте дитині фантазувати. У небезпечній ситуації дитина може раптово придумати , що випадковий перехожий на вулиці – його рідний дядько, і під його прикриттям прослідувати додому. Учіть дитину цим прийомам , щоб у критичний момент вони могли виручити його з біди.

Що має насторожити батьків?

    Щоб вчасно надати потерпілому малюку медичну та психологічну допомогу, батьки повинні вміти розпізнати біду. Адже часто , помітивши , що з дитиною коїться щось недобре, вони менше всього схильні думати про те, що вона піддалася сексуальному насильству.  Приводом для тривоги мають стати такі зміни в поведінці дитини:

• Дає вам з  розуміти , що у неї є якась страшна таємниця.

• У його малюнках з'являються сексуальні мотиви.

• Вона стає сумною, не виходить з дому, не грає з друзями.

• На членів сім'ї, знайомих, яких раніше дуже любив, реагує зі страхом.

• В іграх відображаються ситуації, характерні для статевих актів.

• Починає впісюватися уночі, хоча раніше з ним цього не траплялося.

Коли батьки дізнаються правду?

       Що ж робити батькам у той час, коли вони дізнаються про те, що трапилося?

     Перше і найважливіше, що потрібно зробити – це залишатися спокійними. Як би ви не були налякані, які б почуття вас не турбували, будьте спокійними. Саме від вашого стану, вашої реакції багато в чому залежить, як дитина сприйме і переживе те, що з ним сталося.

      Якщо дитина сама вирішила вам розповісти про те, що трапилося, вислухайте дитину до кінця, не перебивайте її. Уважно поставтеся до її слів, не відкидайте навіть самих неймовірних фактів (повірте, у випадках розбещення частіше виступають знайомі і близькі – дядько Вася з сусіднього під'їзду, друг тата чи мами і т.п.). Переконайте її, що ви їй вірите і похваліть за те, що розповіла вам про подію. Не звинувачуйте, не панікуйте, не охайте і не ахайте, не показуйте дитині, що ви самі налякані. Ясна річ, що у вас теж травма, але зараз головне стан дитини.

    Поговоріть з нею. Постарайтеся дізнатися точні факти, але не тисніть, не вимагайте сповідь насильно.

      Заспокойте дитину, позбавте його від почуття провини і сорому. Дайте йому підтримку, скажіть, що ми обов'язково розберемося, ми ґвалтівника покараємо, і ми підемо в те місце, де нам з тобою допоможуть. Нічого не бійся, ґвалтівник повинен бути покараний. Таким чином у дитини відновлюється віра в справедливість. Якщо залишити це безкарним, дитина зробить висновок, що в цьому житті взагалі ніякої справедливості немає. Дайте йому зрозуміти, що ви її любите, підбадьорюйте її, як тільки побачите, що вона цього потребує.

      Якщо є можливість зберегти конфіденційність, краще її зберігати. Не розказуйте про це в школі, садку або у дворі. Діти досить агресивні до своїх однолітків і відразу ж поставлять клеймо «Інший». І ваша дитина опиниться в ізоляції. Ваше ж завдання полягає в наступному: допоможіть їй якомога швидше повернутися до звичного життя, до ігор з однолітками, до занять у гуртках і т.д.

  Обов'язково зверніться за професійною психологічною, юридичною та медичною допомогою.

"Харчування під час адаптацї"

Практичний психолог: Тютюнник Галина

      Однією з найпоширеніших проблем адаптації до дитячого садка є  відмова від харчування. Основні причини такої поведінки – неспівпадання режимів та раціонів харчування удома та у дитячому закладі. Може бути так: дитині пропонують їсти, а вона не голодна; минає трохи часу, і в неї виникає відчуття голоду, то й починає вередувати, або ж ледве не засинає за обідом, а перед тим, на прогулянці, плакала, була збуджена, бо хотіла їсти. Інколи збіг відчуттів голоду і втоми може стати подвійним джерелам роздратування. Агресивна реакція — то, власне, реакція боротьби. Малий невдоволений ситуацією і починає протестувати, намагається силою змінити її. Проте сварити за це не слід — не його ж то провина. Тут винні дорослі, які не потурбувалися про забезпечення йому фізіологічно комфортного перебування у дитячому садку.

      Якщо ви хвилюєтесь за харчування дитини, тоді не заохочуйте відмову – не варто давати їжу з собою, зголоднівши дитина буде їсти садочкову їжу. Просто не отримавши згоди з вашого боку у вигляді «запасного» печива чи соку, вона не буде прораховувати інші варіанти, якщо від початку не буде їх знати. Правда ви повинні бути готові до аргументу, що інші там щось мають і пояснити, що в садочку це не можна, це порушення правил, а вдома ви вже домовитесь.

       Відмова від харчування - один із найпоширеніших симптомів важкої адаптації. У більшості випадків це обумовлено стресом у дитини. Тому цю проблему варто вирішувати обов'язково комплексно, не обмежуючись лише харчуванням. Це бесіди, рольові ігри «в дитячий садок». В іграх акцент можна зробити й на харчуванні (особливо, якщо ваша дитина вередлива). Можна розповісти про роботу кухарів: дітки їх не бачать, але вони, як і вихователі, дуже стараються, щоб кожному з дітлахів було комфортно, як вдома. Пограйте в «зайчика, який не їв у дитячому садку». Розкажіть у доступній формі, що діти на всіляких заняттях витрачають багато енергії і організм просить її повернути і поїсти, інакше можна захворіти. Почитайте кілька психотерапевтичних казочок, наприклад, Казка про Царя Гороха, принцесу горошинку та огірка-молодця. Незайвим буде, якщо вдома ви будете іноді готувати такі ж страви, які пропонуються у садку. Також було б добре проконсультуватися з педіатром, аби переконатися, що порушення апетиту не пов'язане із якимось захворюванням.